taie: "Обожаю советскую школьную форму, по моему офигенно красиво, и ваще..романтично"

http://taie.livejournal.com/34395.html

З реклами

Випускниця

І сміх, і гріх...

Звичайно, такій писанині повірити важко, але із задоволенням читав це миле журналістське словоблудство:

"Старше покоління ще й досі з ностальгією згадує радянські часи, коли всі, без винятку, ходили у шкільній формі. Досить вишукано виглядали дівчатка, які з особливою грацією носили свою коричневу чи темно-синю уніформу з білими фартушками. Правда, декотрі з них розповідають, що ненавиділи шкільний одяг, бо суворі класні керівники примушували їх щоденно підшивати білі комірці та манжети. Проте це не заважало дівчаткам добре навчатися і бути дисциплінованими."

http://izvestiya.odessa.gov.ua/index.php?go=Newspaper&in=view&id=8369

Згадує Аліна Сваровскі

А оце згадує молода письменниця Аліна Сваровскі:

"Якщо хочеш когось вразити - пий віскі, чистий віскі з льодом. Жінка, що п'є чистий віскі викликає захват. Ну, як варіант, можна випити "Дайкірі" або "Маргариту" - теж благородні коктейлі. Але взагалі справжня жінка буде пити алкоголь в чистому вигляді, якщо вона хоче підкреслити свою рівноправність з чоловіком.
Я взагалі ненавиджу алкоголь - він псує обличчя.
Згадалася історія з мого останнього дзвоника в 11-му класі, коли я так умудрилася нажертися двома лонгерами і трьома склянками горобиної, що обблювалала всю траву в Бузковому гаю, однокласники вставляли мені в рота палець (слава Богу, що не щось інше) і я блювала. А потім вчителька принесла мене додому. Твою мать. Мама довго мене вихожувала, мила моє довжелезне тоді волосся, приносила водичку... З тих пір я не ризикую нажиратися до реанімейшену. Я взагалі байдужа до алкоголю.
До наркоти я теж байдужа. Її немає в моєму житті (маю декілька сумних прикладів)."

http://alina-swarowski.livejournal.com/187810.html

З Останнього дзвоника - 2006

angeliakia666:
"Ранок видався холодним і так не хотілося покидати тепленьку постіль. Але через 2 години тупого лежання, у мене почала боліти голова і взагалі все тіло... довелося піднятися. А як це було вчора? Підйом о п’ятій тридцять, квапливе жування сніданку, одягання форми і в бій. Ні, я не приїхала на вихідні з армії, а лише зібралася на Свято останнього дзвоника. Коричнева радянська форма, білий фартух з мереживом, чорні колготи з трояндами, троянди у руках, і кулька „в зубах”. Повна бойова готовність. Батьків я залишила вдома але вони все ж таки прийшли з фотоапаратом мучити мене „фото сесіями”. Ранок був прохолодний, добре що вітру не було, а то б мої хвостики з милими бантиками мило зійшли б з рейок.

[ПОВНИЙ ТЕКСТ]

Незабутній єдиний день у моєму житті... я вже починаю його забувати. Було якось дивно і мучило почуття що щось не так і це не моє. Та це й не дивно в такому вигляді гуляти по місту... Після уроку, останньої виховної ми пішли до парку. Гуляли довго і нудно, нажаль всі атракціони були закриті. Пішли у центр у кафе. Весело було, сидимо у центрі міста, на вулиці, від перехожих відділяє лише дерева, що виконують роль паркану. 5 столиків було досить, 3 пляшки вина, 2 горілки і ще три літри соку. Можливо тому я мало що пам’ятаю. Лише як однокласниця „повісилася” у туалеті на вішалці, а інша ножем „різала” надуті кульки. Було весело! Особливо коли всі достатньо набралися. Було нас правда не багато. Не всі зарази і придурки пішли. Потім додому... у цій кумедній формі у маршрутці. Всі люди дивляться на тебе, як на диковинку, осла що забрів в наші краї. Зайшли вони б у парк! Там цих ослів ціле стадо чи табун... Переодяглася, пішла до клубу, музика була повним відстоєм та це швидко скрасила наявність не відстійних напоїв та красивих хлопців. Далі... таксі додому, три поверхи сходів і крива дорога до мого ліжка. Дивно що голова мало болить... та це й добре у мене скоро екзамен..."

http://angeliakia666.livejournal.com/645.html

Нові гімназистки (1990-ті)